Казка про мавпочку Чіту

Мета: корекція страхів, боязливості, вміння налагоджувати контакти з оточуючими.

Як чудово жилося у джунглях! Місця для розваг вистачало, друзів-багато, тільки встигай веселитися. Усім було добре, тільки маленькій мавпочці Чіті – погано. А справа була в тім, що вона усього боялась. Зашелестить пальма, закричить хтось далеко – страшно, грім гримне – взагалі жах!

І що тільки не робили мама з татом: і вмовляли дочку, і до лікаря водили, навіть сварили – нічого не допомогло. Тому довелося мамі залишити свою роботу і сидіти з боязливою дитиною вдома.

Одного разу Чіта дивилась у вікно на хмари. Раптом вона почула шелест… але не встигла злякатися, бо на голову їй щось впало, потім відлетіло в сторону – і Чіта побачила в кріслі папугу. Він був різнокольоровим, його пір’я стирчало в різні сторони, а в очах світилося величезне задоволення.

• Ти уявляєш, з якої висоти я злетів?! Ледьледь не розрахував тільки, прямо до тебе у вікно потрапив, вибач, якщо завадив, защебетав він.

Чіта нічого не відповіла лише зажмурилась від страху.

• Ти чого мовчиш? Давай знайомитись, мене звати Чіко, а тебе як?

Чіта розплющила одне око і побачила, що Чіко простягає їй своє крило.

• Мене звати Чіта, тихенько прошепотіла вона.
• Чудово, у нас навіть схожі імена, ми обов’язково потоваришуємо! Згідна?

Проте Чіта не відповіла. Тоді Чіко запідозрив, що з нею щось відбувається.

• Знаєш, ти розкажи мені про свої неприємності, я тобі допоможу, запропонував папуга.

І Чіта несподівано для себе розповіла папузі про те, як всього боїться, як їй хочеться позбутись страхів, щоб ходити гуляти на вулицю, маму відпустити на роботу, а самій піти в школу.

• Та це ж не проблема! – заявив Чіко – почекай мене тут я принесу спеціальний пристрій для звільнення від страхів, сказав Чіко і випурхнув у вікно.

Через деякий час папуга повернувся і в дзьобі він тримав… здуту повітряну кульку!..

• Ось, сказав він, - візьми її і згадуй всі свої страхи, а потім вдувай їх у кульку. Я буду поряд і допоможу.

Чіта стала пригадувати свої страхи і задувати їх у кульку. А та ставала все більшою і більшою – і, на кінець, страхів у Чіти не залишилось, усі вони «сиділи» у повній кульці.

Чіко притримав дзьобом кульку, а Чіта зав’язала її міцною ниткою так сильно, щоб жоден страх не вирвався назовні. Потім вона взяла кульку в лапу і питально подивилася на Чіко.

• Відпускай, крикнув папуга, - твої страхи полетять далеко-далеко, і ти перестанеш боятися.

Чіта відпустила кульку, а та миттєво піднялась вгору і зникла з очей.

• От і полетіли мої страхи, тепер я нічого не боюся! – весело закричала Чіта. – Пішли гуляти.

Вона простягнула Чіко лапку, і вони помандрували в джунглі на прогулянку. У них було багато важливих справ, але, перш за все, потрібно було знайти друзів.

дочка-мавпочка спокійнісінько ходила до школи. Адже страхи – полетіли!