Казка "Зайчик Сіре вухо"

Мета: корекція страху темряви, нічних кошмарів, загальна тривожність («Як темно і страшно!»).

В одному лісі жив Зайчик Сіре вухо, у якого було багато-багато друзів. Одного разу друг Їжак запросив його на День народження. Зайчик дуже зрадів, пішов на галявину і назбирав для Їжачка цілу корзину малини і пішов в гості.

Його шлях пролягав через ліс. Світило сонечко і Зайчик швидко прийшов до будиночка Їжачка. Потім до Їжачка прийшли ще Білочка і Борсучок. Вони всі разом гралися і танцювали, а потім пили чай з тортом та малиною. Було дуже весело, час збігав швидко, і ось уже починало темніти – гостям потрібно було йти додому, де їх чекали батьки. Друзі попрощались з їжачком і пішли по своїх домівках. І наш Зайчик пішов. Спочатку він йшов швидко, поки стежину було ще видно, але скоро зовсім стемніло, і йому стало трішки страшно.

Він зупинився і прислухався до темного і зовсім непривітного лісу. Раптом він почув дивний шелест. Зайчик притулився до трави і затремтів. Потім подув вітер, і Зайчик почув страшний скрегіт – він подивився направо і побачив щось велике і страшне: у нього було багато довгих і кривих рук, якими воно розмахувало і ще більше скрипіло…

Зайчику стало зовсім страшно, він подумав, що це Чудовисько, що воно зараз схопить його своїми ручищами, а потім з’їсть.. . Бідний Зайчик накрив лапками вуха і закрив очі, щоб не бачити і не чути страшного Чудовиська.., і став чекати своєї смерті.

Так пройшов деякий час… і нічого не сталося. А потім Зайчик сказав сам собі: «Невже я так і буду лежати тут і помирати від страху? А що буде з моєю мамою, якщо я помру, вона цього не переживе». Зайчик зібрався з силами, відкрив очі і сміливо глянув на Чудовисько. І раптом він помітив, що Чудовисько зовсім не Чудовисько, а старий Дуб, з яким Зайчик завжди вітався, гуляючи вранці, а величезні руки – всього-на-всього гілки, на яких вдень співають птахи. Скрипів старий Дуб тому, що на вітру хиталась його верхівка. Наш Зайчик голосно розсміявся, що злякався свого друга – доброго Дуба.

Зайчик продовжив свій шлях додому, він тепер знав, що нічого страшного в нічному лісі не може бути. І після цього випадку Зайчик Сіре вухо ніколи більше не боявся темного лісу.

Ось така історія сталася з хоробрим Зайчиком Сіре вухо.