Lorem ipsum
Class aptent taciti sociosqu ad litora

 

Юлія Григорівна Костюк

практичний психолог

   Традиційно і в суспільній свідомості, і в науковій літературі при вивченні професійної діяльності педагогів акцент робиться, перш за все, на позитивних аспектах роботи з людьми. Разом з тим цілком очевидно, що саме робота з людьми через високі вимоги, які ставляться перед представниками таких професій, особливу відповідальність та емоційні навантаження потенційно містить в собі небезпеку тяжких переживань, пов’язаних з робочими ситуаціями, і ймовірність виникнення професійного стресу. До того ж, найбільш вразлива категорія «вигораючих», - це люди, що з головою занурюються в роботу, зневажають і відсувають на другий план свої потреби.

Постановка проблеми. У осіб, яким властивий синдром вигорання, зазвичай поєднуються психопатологічні, психосоматичні і соматичні симптоми з ознаками соціальної дисфункції. Вони страждають від хронічної втоми, когнітивної дисфункції (порушення пам'яті й уваги), порушення сну, проявів  емоційної і особистісної  відстороненості, незадоволеності собою, спостерігається неадекватне емоційне реагування на звичайні життєві ситуації, залежності від медичних препаратів тощо. Крім того, можливий і розвиток тривожних, депресивних розладів.  Яким чином педагог із  такою симптоматикою може впливати на вихованця.

Аналіз досліджень та публікацій. Сучасний період розвитку людського

суспільства характеризується більш пильною увагою соціалізації дошкільника, становленню його особистості, збереження та формування психічно і фізично здорового покоління. Важлива увага наділяється дослідженням, що проведені Л.М. Башлаковой, Д.Б. Годовікова, Р.І. Дерев'янко, Т.І. Комісаренко, М. І. Лісіна, Г.П. Лаврентієвою, Л.Б. Мітєва, А.Б. Ніколаєвою, які розкривають різні аспекти взаємовпливу педагогів і дітей в умовах закладу освіти. Проте, на сьогодні не встановлено загрози дитині, яка розвивається під впливом педагога з симптомами емоційного вигорання.

         Ще на початку нашого століття, підкреслював П. Ф. Каптерев, "особистість вчителя в обстановці навчання і виховання займає перше місце, ті чи інші властивості його будуть підвищувати або знижувати виховний вплив навчання" [5, с.595]. Всіма сучасними дослідниками наголошується, що саме любов до дітей слід вважати найважливішим особистісної та професійної рисою вчителя, без чого не можлива ефективна педагогічна діяльність [5, с.261].

Н.В. Кузьміної, А.І. Щербаковим та іншими дослідниками були визначені основні функції педагога (конструктивна, організаторська, комунікативна, гностична).

На сьогодні розробленість проблеми синдрому емоційного вигорання в науковій літературі є досить ґрунтовною. Серед вчених, які досліджували симптоми та фактори емоційного вигорання були В.Е.Орел, А.Ю.Василенко, В.В.Бойко, Г.С.Абрамова, Т.В.Форманюк, Н.Е.Водоп’янова, Е.С.Старченкова та інші. Разом з тим, проблема негативного впливу на дитину, пов`язаного з емоційним вигоранням, фактично не досліджена.

Мета статті: вивчити взаємозв'язки особливостей педагога з «емоційним вигоранням» і формування особистісних якостей у дітей в умовах навчальних закладів.

Виклад основного матеріалу. Дослідники відзначають обов'язковість таких якостей як цілеспрямованість, наполегливість, працьовитість, скромність, спостережливість, контактність педагогів. Спеціально підкреслюється необхідність такої якості розуму, як дотепність, а також ораторських здібностей, артистичності натури. Особливо важливими є такі якості педагога, як готовність до розуміння психічних станів вихованців і співпереживання, тобто емпатія, і потреба в соціальній взаємодії. Велике значення надається дослідниками і "педагогічному такту", в прояві якого виражається загальна культура педагога і високий професіоналізм його педагогічної діяльності та спрямованості.

Учитель як партнер спілкування повинен бути завжди готовий до прийняття позиції дитини, розуміння її інтересів, мотивів, цінностей, дій. Він повинен уміти грати з дитиною, входити в гру сам, переживаючи задоволення від неї. Показовим у цьому плані досвід роботи Т. О. Амонашвілі з шестирічками, в якій вчитель "розчиняється" в спілкуванні з дітьми як дорослий, він стає "своїм" для дітей. Його не бояться, йому довіряють, з ним радяться, у нього і з його допомогою навчаються, його поважають дійсно.

Як висновок до всього розглянутого вище, стане відповідь на питання, яким повинен бути педагог А. А. Алхазішвілі: "... на тлі демократичного стилю спілкування:

а) педагог повинен вміти ставати рівноправним співрозмовником своїх учнів (повинен вміти звільняти їх від впливу свого авторитету, яким він в типово навчальних ситуаціях, безумовно, користується),

б) він повинен вміти зображати інтерес до виниклої темі бесіди, якщо навіть вона його не цікавить (повинен мати необхідну для цього часткою артистизму),

в) він повинен бути хорошим співрозмовником (мало самому говорити, але й вміти підтримати розмову "[2, с. 95]

У силу багатьох надвимог до сучасного педагога, однією з серйозних проблем освітніх закладів є емоційне вигоряння педагогів, якому піддаються частіше за все люди 35-40 років. Виходить, що до того часу, коли вони накопичать достатній педагогічний досвід, а власні діти вже підростуть і можна очікувати різкого підйому в професійній сфері, відбувається спад. У людей помітно знижується ентузіазм в роботі, пропадає блиск в очах, наростає негативізм і втома. Ми неодноразово спостерігали ситуації, коли талановитий педагог стає профнепридатний з цієї причини.

Основними ознаками синдрому емоційного вигорання є:

  • почуття постійної втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);
  • відчуття емоційного і фізичного виснаження;
  • зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху);
  • загальна асенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії кроні і гормональних показників);
  •  часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлун­ково-кишкового тракту і різка втрата чи різке збільшення ваги;
  • повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсу­тність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати на роботу);
  • постійний загальмований, сонливий стан і бажання сна­ги протягом усього дня;
  • задишка або порушення дихання при фізичному чи емо­ційному навантаженні;
  • помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.
  • байдужність, нудьга, масивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);
  • підвищена дратівливість па незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи від­мова від спілкування, «відхід у себе»);
  • постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпев­неності, образи, підозри, сорому);
  • почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»);
  • почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде» чи з чимось не вдасться впоратися;
  • загальна негативна установка на життєві і професійні пе­рспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»);
  • відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше;
  • співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на робочу і рано йде);
  • незалежно від об'єктивної необхідності, працівник по­стійно бере роботу додому, але вдома її не робить, а керівник відмовляється від прийняття рішень, форму­люючи різні причини для пояснень собі й іншим;
  • відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;
  • невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочо­го часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване вико­нання автоматичних і елементарних дій;
  • дистанціювання від співробітників і клієнтів, підвищен­ня неадекватної критичності;
  • зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків.

У психології проблема взаємозв'язку діяльності та особистості, професії та свідомості набула широкого поширення. На думку психологів [4; 32] професійна деформація виявляється в першу чергу в професійному середовищі "людина-людина".

У дитячому віці закладається фундамент моральних начал, формуються соціально-психологічні властивості особистості.

Відомо, що у процесі спілкування дитини з педагогом формуються її моральні почуття. При цьому поведінка дошкільника зорієнтована на дорослого  (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування. [2; 52]. Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні люди дають іншим дорослим, дітям, казковим героям тощо. Крім того, дитячій ще несформованій психіці властиві такі явища, як навіювання, наслідування, психологічне зараження, ідентифікація, що лише сприятиме руйнуванню гармонійної особистості дошкільника при участі у його виховання та розвитку емоційно виснаженого педагога.

    Рівень сформованості особистісних якостей дитини молодшого шкільного віку обумовлений особистісними особливостями педагога. У класах, де працюють педагоги з великим нервово-психічним напруженням, пов'язаним з дратівливістю та неспокоєм, нестійкістю настрою, невпевненістю в собі, не ініціативні, здійснюють підвищений контроль над поведінкою дітей, що проявляють максималізм в підходах до виховання, існують менш сприятливі умови для формування цінних особистісних якостей у дитини молодшого шкільного віку. У той час як в класах вчителів, здатних до співпереживання, екстравертованих, спокійних, з конструктивною тривожністю, відкритих інновацій, що рахуються з думкою дітей, доброзичливих до оточуючих, рівень формування особистості дитини буде більш високим і сприятливим.

      Звертаю вашу увагу, що процес навчання та виховання здійснюється постійно в прямому контакті з дітьми як безперервний вибір і обгрунтування педагогом своєї шкали цінностей, своїх переконань, поглядів, настроїв. Правильно організоване виховання невіддільне від природного перебігу життєдіяльності людини. Ось чому кажуть, що гарне виховання там, де його не видно, а слабкий вчитель, що виробився, не сильний духом, нестійкий, робить вихованців несильними духом, втомленими, нестійкими, не ефективними в навчанні, неспокійними, нереалізованими у житті.

Висновки. Таким чином, як бачимо, проблема впливу педагога з симтомами професійного “вигорання” особливо у навчальних закладах є досить актуальною. Руйнівному впливу піддається не лише фізичне здоров'я й психологічний стан педагога, а й  симптоматика педагога  з емоційним вигоранням негативно впливає і на вихованців, і на співробітників, а отже, сприяє таким чином розвитку деструктивного соціуму. Дана проблема є багатогранною і потребує загального підходу до її розгляду.

                                                                                                 

Список літератури

  1. Аландаренко Ю. Психологічна безпека – вчителю//Психолог. - №4 (244) 2007.
  2. Заброцький М. Основи вікової психології. Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – БОГДАН, 2001.- 112с.
  3. Емоційне вигорання. – Упоряд.: В. Дудяк – К.: Главник, 2007. – С.128. (Серія «Психол. інструментарій»).
  4. Кузьміна Т. Як допомогти вчителю зберегти своє здоров'я та подолати стрес//Психолог. - №29-30 (365-366) 2009.
  5. Моргун В.Ф. Орієнтація молоді на педагогічну професію. / В.Ф. Моргун - Полтава: Вид-во Полтавській. держ. пед. ін-ту, 1987

6. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю. Головин. 2-е изд., перераб.

и доп. – Мн.: Харвест, 2003. – 976 с.

7. Трунов Д.Г. «Синдром сгорания»: позитивный подход к проблеме //

Журнал практического психолога. – 1998. – № 8. – С. 84–89.

8. Яценко Т.С. Социально-психологическое обучение в подготовке будущих

учителей. – К.: Вища школа, 1987. – 110 с.

9.Мешко Г., Мешко О. Професійне здоров'я педагога як об'єкт діяльності шкільної психологічної служби//Психолог. - №36 (276) 2007.

10.Борисова М. В. Психологические детерминанты феномена эмоционального выгорания у педагогов // Вопросы психологии. -2005. -№2.