Ю.Г.Костюк
практичний психолог
Оскільки сегрегація дітей наразі розглядається як неприйнятна і така, що порушує права дитини на освіту, інклюзивна освіта, поширена за кордоном, останнім часом почала набувати своєї популярності і в нас.
Інклюзивна освіта – гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи.
Основний девіз такої освіти – усі діти є цінними й активними членами суспільства. Таке навчання є корисним як для дітей з психофізичними особливостями, так і для дітей з типовим рівнем розвитку та суспільства в цілому.
Інклюзивна освіта передбачає комплексний, системний особистісно-орієнтований і індивідуалізований стиль навчання, подолання девіацій поведінки та дефіцитарності розвитку. Проте соціалізація учнів вимагає вивчення і знання не лише структури наявного порушення розвитку, а й рівня соціально-побутової адаптованості кожної дитини. У процесі інклюзивного навчання враховуються перспективи майбутнього розвитку, актуальність засвоєння певної форми соціальної поведінки, індивідуальні уподобання і наміри дітей з особливими освітніми потребами.
Хоча інклюзивні заклади забезпечують сприятливі умови для до-сягнення рівних можливостей i повної участі дітей з особливими освітніми потребами у житті навчального закладу та громади, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів i персоналу, а й батьків, членів родин, однолітків. Основними принципами інклюзивної освіти є такі:
- yci діти мають навчатися разом у вcix випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;
- заклади мають визнавати i враховувати різноманітні потреби своїх вихованців шляхом узгодження різних видів i темпів навчання;
- забезпечення якісної освіти для всіх дітей шляхом розроблення відповідних навчальних планів, застосування організаційних заходів, розроблення стратегії викладання, використання pecypciв i партнерських зв'язків зі своїми громадами;
- діти з особливими освітніми потребами за потреби мають отримувати додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання;
- вони є найефективнішим засобом, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками.
Інклюзивна освіта на противагу іншим формам роботи має ряд переваг:
- При інклюзивній формі навчання основний акцент робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей дитини.
- Отримують можливість вільно спілкуватись і займатись спільними справами зі своїми однолітками. В результаті такі дітки стають активніші, старанніші. У них активніше формується інтерес до пізнання навколишнього світу, до співпраці.
- Взаємодія з дітьми покращує когнітивний, фізичний, мовний, соціальний та емоційний розвиток «особливих» дітей, і мотивує їх до цілеспрямованого використання нових знань і навичок. Діти з типовим рівнем розвитку навчаються під керівництвом педагогів навчаються толерантно ставитися до людських відмінностей, стають більш чуйнішими, доброзичливішими й готовими зрозуміти проблеми інших і прийти на допомогу.
- Діти з порушеннями мають можливість отримання неоціненного досвіду спілкування з однолітками, яким зможуть скористатись у подальшому житті.
- Така освіта дає можливість дитині здобути освіту відповідно до своїх індивідуальних здібностей.
- Спільні заняття стимулюють концентрацію уваги дітей, посилюють мотивацію до навчання тощо.
На жаль, в Україні є ще багато неузгоджених питань у цьому, ще недостатньо вивченому, але такому актуальному питанні. Щоб інклюзивна освіта стала більш ефективною, слід:
- Розробити програми розвитку дітей, які потребують допомогу.
- Підготувати відповідні кадри.
- Здійснювати просвітницьку діяльність( тренінги, майстер-класи, проведення відкритих заходів закладів з інклюзивною освітою, консиліуми тощо) серед педагогів.
- Забезпечити співпрацю педагогів-початківців, вчителів-предметників, психологів, дефектологів, тьюторів та батьків.
- забезпечити матеріально- технічне оснащення для створення безбар`єрного середовища.
- створити спеціальне розвивальне середовище, що дасть змогу забезпечувати компенсацію і корекцію дітей з особистісними потребами.
Сам педагог повинен бути зразком толерантного й доброзичливого ставлення до інших. Щоб його робота була ефективною і мала результати, слід встановити точні можливості дитини, аби не виникало протиріччь між вимогами педагога та можливостями вихованця. Це може нівелювати пізнавальну активність, і навіть погіршити стан здоров`я. Ось деякі рекомендації педагогам, що працюють у колективах з інклюзивною формою освіти:
- Поясніть своїм вихованцям, що не можна до інших ставитись зверхньо, допоможіть усвідомити, що ставлення до інших людей – це проста справедливість, а не благодійність. Покращенню ефективності також сприяє налагоджена співпраця психологів, дефектологів, батьків, тьюторів тощо.
- поміркуйте, яким чином ви можете реагувати на потреби всіх вихованців об`єктивно.
- розповідайте дітям про людей, які працюють з іншими й допомагають їм без думки про те, що потім їх похвалять.
- проявляйте неприйняття небажаної поведінки.
- допоможіть дитині налагодити взаємозв`язки між предметами, а також переходити від одного заняття до іншого.
- оскільки всім «особливим» дітям важче адаптуватися, то важливо забезпечити перед будь-яким видом діяльності підготовчий процес
- перш, ніж чекати від дитини, що вона гратиметься у великому колективі, педагог повинен давати їй можливість гратися із 2-3 дітьми
- будь-яка робота повинна проходити за умови позитивного емоційного настрою дитини. Педагог повинен частіше хвалити , використовувати тактильний контакт, заохочувати словом тощо.
- не турбуйтеся, якщо спочатку спроби виявляються неефективними. Щоб знайти правильний підхід – потрібні певний час , практика і терпіння. Педагог повинен вчитися розуміти проблеми дітей.
Однією з дієвих форм співпраці з батьками є також переписка. Вона може мати форму щотижневих нотаток, які повідомляють про новини у дитячому садку чи школі, про улюблені види діяльності дитини, її цікаві висловлювання, участь у певних подіях тощо. Батьки з свого боку повинні повідомляти свої новини педагогу. Все це набуває сенсу при встановлені довірливих стосунків між педагогом та батьками дитини. За таких умов батьки відчують власну значущість, важливість своєї ролі у здійсненні програми соціальної адаптації та розвитку їхньої дитини. Вони навчаться спостерігати за дитиною, краще зрозуміють процес її розвитку, зблизяться з педколективом, і, як наслідок, відчуватимуть себе здатними розв`язувати проблеми, що їм ставить життя. Така співпраця допоможе з`ясувати повну картину сильних і слабких сторін у розвитку дитини, а також створити максимум можливостей для її успіху.
Батьки також повинні бути поінформовані про вікові особливості дитини з типовим рівнем розвитку. Що дасть змогу самим аналізувати подальші форми роботи з «особливою» дитиною задля досягнення її успіхів. Часом батьки стикаються з проблемою: вони не знають як правильно поводитись з «особливою» дитиною, щоб не зашкодити їй, а сприяти її розвитку. В такому випадку дуже ефективними можуть бути такі інтерактивні форми роботи як мозковий штурм, рольові ігри тощо, які допоможуть навчитися батькам продуктивно взаємодіяти з дитиною.
Для дітей з особливими потребами дуже важливими є наявність кімнат для психофізичного розвитку. релаксаційних кімнат, які б допомогли дітям робити психогімнастичні та релаксуючі вправи та пальчикові ігри, що допоможе зняти напругу, синхронізувати роботу головних півкуль, а отже сприятиме поліпшенню адаптації дитини в інклюзивному колективі.
Таким чином, лише спільними зусиллями фахівців, педагогів і батьків, при грамотному плануванні освітньої, реабілітаційної, оздоровчої роботи можна досягти позитивних змін, надати допомогу дитині, яка її потребує.
Список використаних джерел.
- Штрасмайер В. Обучение и развитие ребенка раннего возраста: Учеб. Пособие для студ. высш. и сред. пед. уч. заведений.
- Фопель К. Как научить детей сотрудничать? – М.Генезис,2006.-541с:илл.
- журнал «Вихователь-методист дошкільного закладу»№10, 2009.