Юлія Григорівна Костюк

практичний психолог

Традиційно і в суспільній свідомості, і в науковій літературі при вивченні професійної діяльності спеціалістів соціономічних професій (лікарів, педагогів, психологів, соціальних працівників та ін.) акцент робиться, перш за все, на позитивних аспектах роботи з людьми. Разом з тим цілком очевидно, що саме робота з людьми через високі вимоги, які ставляться перед представниками таких професій, особливу відповідальність та емоційні навантаження потенційно містить в собі небезпеку тяжких переживань, пов’язаних з робочими ситуаціями, і ймовірність виникнення професійного стресу. До того ж, найбільш вразлива категорія «вигораючих», - це люди, що з головою занурюються в роботу, зневажають і відсувають на другий план свої потреби.

 Існують дослідження, що свідчать про взаємозв'язок сі­мейного стану і вигорання. Більш висока схильність до виго­рання є у неодружених осіб (особливо чоловічої статі).

Основними ознаками синдрому емоційного вигорання є:

• почуття постійної, по минаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);
• відчуття емоційного і фізичного виснаження;
• зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху);
• загальна асенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії кроні і гормональних показників);
• і часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлун­ково-кишкового тракту і різка втрата чи різке збільшення ваги;
• повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсу­тність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати на роботу);
• постійний загальмований, сонливий стан і бажання сна­ги протягом усього дня;
• задишка або порушення дихання при фізичному чи емо­ційному навантаженні;
• помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.
• байдужність, нудьга, масивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);
• підвищена дратівливість па незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи від­мова від спілкування, «відхід у себе»);
• постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпев­неності, образи, підозри, сорому);
• почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»);
• почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде» чи з чимось не вдасться впоратися;
• загальна негативна установка на життєві і професійні пе­рспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»);
• відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше;
• співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на робочу і рано йде);
• незалежно від об'єктивної необхідності, працівник по­стійно бере роботу додому, але вдома її не робить, а керівник відмовляється від прийняття рішень, форму­люючи різні причини для пояснень собі й іншим;
• відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;
• невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочо­го часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване вико­нання автоматичних і елементарних дій;

• дистанціювання від співробітників і клієнтів, підвищен­ня неадекватної критичності;
• зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків.

До наслідків професійної деформації педагогів відносять: проектування негативу на оточуючих, навішування ярликів, дистанціювання.

Відомо, що процесі спілкування дитини з педагогом формуються її моральні почуття. При цьому поведінка дошкільника зорієнтована на дорослого  (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування. [2; 52]. Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні люди дають іншим дорослим, дітям, казковим героям тощо. Крім того, дитячій ще несформованій психіці властиві такі явища, як навіювання, наслідування, психологічне зараження, ідентифікація, що лише сприятиме руйнуванню гармонійної особистості дошкільника при участі у його виховання та розвитку емоційно виснаженого педагога.

З метою профілактики емоційного вигорання педагогічних працівників у ДНЗ «Росинка» практичним психологом Ю.Г.Костюк систематично здійснюється такий план дій: вхідне дослідження синдрому емоційного вигорання у педагогічних працівників за методикою (автор - Бойко), звіт перед  педагогічними  працівниками про результати діагностики. На основі проведених заходів формулюються основні рекомендації, направлені на профілактику психічного здоров’я і прояву синдрому емоційного вигорання.

Крім того, проводились такі тренінги та практикуми, направлені на посилення почуття контролю над своїм життям за допомогою навчання,  контрою над своїми емоціями, навчання навикам саморегуляції і конструктивної поведінки в екстремальних ситуаціях; формування позитивного ставлення до дійсності через рефлексію і когнітивну переоцінку основних життєвих цінностей, переоцінку ірраціональних переконань, розвиток професійно важливих якостей в різних ситуаціях взаємодії; формування індивідуального стилю діяльності і професійної компетентності та ін.: «Психологічне здоров`я вихователя – запорука ефективності навчально-виховного процесу», «Емоційного вигорання педагога та способи його профілактики», «Самоосвіта- найважливіша умова професійного росту педагога»; «Особистісне зростання вихователя»; «Розвиток комунікативних умінь та навичок вихователя»; «Особливості самосприймання особистості»   та ін..   Вони

Подальша робота може будуватися як у вигляді консультаційних бесід, так і у вигляді додаткових тренінгів з вибором найбільш ефективних завдань.

Використана література:

1. Аландаренко Ю. Психологічна безпека – вчителю//Психолог. - №4 (244) 2007.
2. Заброцький М. Основи вікової психології. Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – БОГДАН, 2001.- 112с.
3. Емоційне вигорання. – Упоряд.: В. Дудяк – К.: Главник, 2007. – С.128. (Серія «Психол. інструментарій»).
4. Кузьміна Т. Як допомогти вчителю зберегти своє здоров'я та подолати стрес//Психолог. - №29-30 (365-366) 2009.

5. Леонова А.Б. Основные подходи к изучению профессионального стресса

// Вестник психосоциальной и коррекционно-реабилитационной работы. –

2001. – № 11. – С. 2–16.

6. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю. Головин. 2-е изд., перераб.

и доп. – Мн.: Харвест, 2003. – 976 с.

7. Трунов Д.Г. «Синдром сгорания»: позитивный подход к проблеме //

Журнал практического психолога. – 1998. – № 8. – С. 84–89.

8. Яценко Т.С. Социально-психологическое обучение в подготовке будущих

учителей. – К.: Вища школа, 1987. – 110 с.

9.Мешко Г., Мешко О. Професійне здоров'я педагога як об'єкт діяльності шкільної психологічної служби//Психолог. - №36 (276) 2007.

10.Борисова М. В. Психологические детерминанты феномена эмоционального выгорания у педагогов // Вопросы психологии. -2005. -№2.