Як це не парадоксально, але дітям потрібні порядок і правила поведінки. Вони їх прагнуть і чекають. Виконання писаних та неписаних законів людського існування робить життя маленької людини зрозумілим, передбачуваним, створює відчуття безпеки. Батькам знайомі ситуації, коли їхня дитина, ще немовля, опинившись поза домівкою, у незнайомому місці починає вередувати, плакати і заспокоюється лише повернувшись додому, до звичного оточення.

У сучасних умовах , коли більшість батьків багато працюють, аби забезпечити сім`ю, дітям некомфортно, коли їм дозволяють дуже багато, навіть те, що заборонено іншим.З`являється хибна думка, що батькам байдуже.

       Проте виникає запитання: чому діти, відчуваючи себе більш захищеними умовах установленого дорослими порядку і чіткої регламентації правил, водночас намагаються ці  порядок і правила порушувати? Існує багато причин, але найголовніша – діти бунтують не проти правил, а проти засобів їх запровадження в життя, тобто проти силових методів, дій, авторитаризму батьків.

       Тому спробуємо відповісти на запитання: як батькам знайти шляхи безконфліктного виховання дисциплінованості у дитини?

Психолог Юлія Гіппенрейтер сформулювала кілька правил, які допомагають батькам установлювати і підтримувати безконфліктну дисципліну дітей у родині.

Правило 1. У житті кожної дитини обов'язково мають існувати певні обмеження, вимоги. Це корисно пам'ятати тим батькам, які прагнуть уникати сімейних конфліктів, намагаються якнайменше засмучувати дитину. Як результат, вони потурають капризуванням, вимогам дитини.

Правило 2. Обмежень, вимог, заборон, тобто правил, не повинно бути багато, і вони мають бути гнучкими. Дотримання цього правила застерігає батьтьків від інших крайнощів — виховання в дусі «закручування гайок» або авторитарного стилю.

 Правило 3. Батьківські вимоги не повинні входити в явне протиріччя з важливішими потребами дитини. Так, дуже часто батьківське «не можна»  стосується дитячої надмірної активності: не  можна багато бігати, стрибати, малювати, голосно кричати і сміятися тощо. Забороняти це дитині — все одно, що намагатися загатити повноводну річку, тому що назване вище є ознакою дуже важливих для розвитку дитячої особистості потреб — у русі, пізнанні. Батькам необхідно спрямовувати дитячу надактивність у безпечне русло: можна «досліджувати» калюжі, але в високих чоботях; розібрати годинник, але поламаний; грати у футбол також можна і потрібно, але подалі від сусідських вікон.

Правило 4.Обмеження, вимоги, заборони повинні узгоджуватись всіма членами сім`ї і постійно підтримуватись. У ситуації розбіжностей дитина не може призвичаїтись до вимог, засвоїти певні правила, звикнути до дисципліни – вона лишень звикає домагатися свого, провокуючи дорослих  на конфліктні взаємини. Навіть якщо один з батьків незгодний з думкою інших, краще без дитини обговорювати ситуацію, що склалася, і дійти комп­ромісу.

Не менш важлива послідовність у дотриман­ні правил і вимог. Важливо зрозуміти, що по­при невеликий вік та досвід дитина весь час випробовує дорослих на «міцність» і сприймає лише те, що не піддається «деформації». Якщо дорослі «піддаються», малюк привчається на­полягати, вимагати, скиглити, ридати.

Правило 5.Тон, яким повідомляється вимо­га чи заборона, має бути скоріше дружнім, аніж нотаційним, директивним. Будь-яка заборона бажаного є важким іспитом для дитини, а якщо ця заборона висловлена сердитим чи владним тоном, іспит стає вдвічі важчим. Не варто на за­питання сина або доньки «Чому не можна?» відповідати: «Тому, що я так сказав!», «Не можна і все!». Краще коротко пояснити: «Це небезпеч­но», «Уже пізно», «Ти можеш зашкодити навко­лишнім і собі». Пояснення має бути коротким, чітким, зрозумілим і повторюватися лише раз. Якщо дитина без кінця перепитує, чому не мож­на, то річ не в тому, що вона не зрозуміла, а в тому, що їй важко перебороти свої бажання або небажання підкоритися.