Світ навколо нас змінився – змінились і діти. Виховання, що базується на страхові, вже давно є не найбільш ефективним, а лише послаблює батьківський контроль. Загроза покарання лише налаштовує дітей проти батьків, активізує їхнє недовірливе ставлення до них. Будь-яке агресивне поводження  (залякування, критика, неодобрення, крик чи удар) не допомагають встановити контроль над дитиною, не сприяють її розвитку, а навпаки зламують  ще несформоване дитяче «Я»,  притуплюють здатність чути батьків, породжують агресивні прояви дитячої поведінки та ін. Використовуючи покарання, в очах дитини ви постаєте ворогами, від яких треба переховуватись, а не батьками, від яких можна чекати допомоги.

Діти бачать, чують та пам`ятають значно більше, ніж вважають дорослі. Нам здається, що у хвилини сварок між дорослими дитина не бере ніякої участі у конфлікті (грається, дивиться телевізор, перебуває у іншій кімнаті тощо). Насправді, незалежно від того, спрямована агресія безпосередньо на дитину чи на когось із інших членів сім`ї – це завжди травміє її. Як результат, вже будучи дорослими, такі люди при вирішенні певних проблем відчувають невпевненість, страх, неспокій.

         Щоб дитина досягала успіхів у навчанні, і – що ще важливіше – могла конкурувати в умовах сучасного суспільства та будувати міцні стосунки з оточуючими, батьки мають прагнути до застосування більш продуктивніших способів виховання. Кожний має збагнути одну просту аксіому: діти запрограмовані на  відтворення поведінки батьків у них домінує образне мислення, тому більшою мірою запам`ятовують так звані «образи» поведінки дорослих, щоб в подальшому відтворити все те, що вони побачили і почули. Наслідування і співпраця для дітей – дуже важливі механізми навчання. Якщо батьки проявляють повагу до оточуючих – поступово навчаються поважати інших і діти. Якщо батьки уміють вести себе спокійно і доброзичливо з дитиною, що вчиняє скандал, - вона також поступово навчається залишатися спокійною у  подібних ситуаціях.

Шановні дорослі, пам`ятайте, що першим університетом для дитини є її сім`я. Хай ваша сім`я буде для дитини взірцем людяності, доброзичливості і любові. І тоді не треба буде наголошувати на правах дитини, бо їх ніхто не буде порушувати, а обов`язки батьків будуть сприйматися не як обтяжливий тягар, а як органічний прояв любові до дитини, підтримки в ній людської гідності та самоповаги.